ОСТАРА

Колесо року. Остара. Весняне рівнодення

Остара – свято Колеса року, середина весни, коли день за тривалістю дорівнює ночі. Остара посідає весняне рівнодення 20 березня. Свято пов’язане з весною, пробудженням землі, першими травами та квітами, першими паростками на полях, початком сільськогосподарських робіт.

Остара – це богиня землі та рослин, земної родючості, насіння, паростків і зростання взагалі, богиня календарна, що відзначає своєю появою початок сільськогосподарських робіт. Вона мало пов’язана з людською родючістю — здебільшого із земною, що добре простежується в обрядах, що збереглися: майже не залишилося звичаїв, пов’язаних з родючістю людей і тварин, але дуже багато — пов’язаних з рослинами, з ритуальним поверненням родючості деревам і полям. Людей і тварин у цей календарний період переважно очищали від «поганої зими», від дихання смерті, яке могло їх торкнутися, поки зима правила світом (димом, стрибками через вогонь, метанням вогняних стріл, вогняними колами та колесами, обливанням водою тощо) і проводили безліч різноманітних ритуальних дій, покликаних уберегти від хвороб.

У багатьох стародавніх народів рік відраховувався з весни, тому весняна обрядовість – у якомусь відношенні і новорічна. У вікканській традиції Богиня на це свято молодшає, відновлює незайманість і до Бельтайна виступає в іпостасі Діви, разом з Богом, який на той час виростає і стає юнаком.

Весняне рівнодення майже повсюдно сприймається як свято початку весни та «відчинення землі».

В залежності від кліматичної зони вважалося, що цей день або остаточно закінчує зиму і починає весну, в інших, де холодніше, вважали, що в цей день весна перемагає зиму, але ще не проганяє її. У багатьох народів рік відраховувався з весняного рівнодення, і тому супроводжувався численними обрядами та магічними діями, особливе значення надавалося червоному кольору (кольору життя) або поєднанню червоного та білого кольорів – кольорам життя та смерті, літа та зими тощо. У гуцул вважається, що червоний та білий – це кольори крові та молока, і дітей у березні поять кров’ю козенят чи ягнят, змішаної з молоком – щоб росли сильними та не хворіли.

Свято пов’язане з очищенням та захистом

Наприклад, проводилися обряди вигнання змій (Болгарія, Словаччина), оскільки земля, що «розкрилася», в цей день випускає назовні зимованих «гадів» — змій, жаб, жаб, кусачих комах і т.д. Це цікава група ритуалів, покликана відігнати або налякати змій: збирали і спалювали все сміття, що накопичилося в будинку і дворі, навколо будинку розкидали ганчірки або гній, що горіли, обходили його з мідними калатушками, били камінням по камінню — але в той же час заборонялося або завдавати їм будь-якої шкоди.

Там, де розводили бджіл, проводили очисне обкурювання травами пасіки або святкували виліт першого рою.

Проводилися обряди захисту стад від вовків – дзвонили в дзвіночки, били в металевий посуд і голосно кричали: вважалося, що вовк не підійде до стад ближче тієї відстані, на яку розноситься дзвін і крик.

Будинки в деяких регіонах (Україна, Польща) обводили по колу сокирою, щоб нечисть не переступила, і намагалися нічого не давати з дому, ні речей, ні їжі (крім заздалегідь спечених для цих днів хлібців) – щоб не наврочили господарів та господарство. Ті, у кого були солом’яні матраци – спалювали їх і набивали нові.

На 25 березня (а в деяких областях і за день до того) вважалося гріхом працювати – навіть робити найлегшу роботу, навіть приказка: «Птах гнізда не в’є». Не можна було вирушати в дорогу (бо доведеться зв’язувати речі у вузол – життя собі «зав’яжеш»), не можна було пекти хліб і топити пекти (щоб «не запекти землю», не зробити її неплідною).

Будинок до цього дня має бути прибраний та очищений. Так само, як першого дня Йольтайда, «день слів», надавалося велике значення тому, що люди говорять і роблять: потрібно уникати злих слів і вчинків, сварок, образ і лайки.

Вважається, що саме в цей час птахи повертаються з краю, «розв’язуються пташині мови», і вони починають співати. Перший пташиний спів слід було зустрічати, маючи в кишені хоч трохи грошей – інакше до наступної весни ходитимеш голодним, сердитим і незаможним. Особливого значення надавалося лелекам, як птахам, які обіцяють домашній добробут, і жайворонкам – птахам, що приносять на крилах весну.

У цей час у слов’ян починалися заклички весни, діти співали веснянки.

У день прильоту лелек пекли спеціальні хлібці у вигляді лелеки, і роздавали їх дітям. Один такий хлібець намагалися закинути в лелече гніздо. Інша ритуальна «пташина» випічка – «жайворонки» та «кулики», які використовувалися в кличках птахів та весни (дитячі обряди).

Запалювалися багаття, через які слід було стрибати для захисту від зла та очищення, з тією ж метою на світанку вмивалися водою з річки чи джерела.

З весняних традицій, які збереглися у святі Великодня, і не обумовлених вище, нас насамперед цікавлять фарбовані яйця. Сподіваюся, мені не потрібно говорити, що традиція фарбування яєць – дохристиянська і дуже давня.

Взагалі яйце – одне із ранніх релігійних знаків, т.к. вважається, що укладено все, що будь-коли буде створено (згадуємо легенди про появу світу з яйця, казки про ціле царство, що з’являється з чарівного яєчка і т.п.).

Традиція фарбувати яйця з’явилася давно і, думаю, була пов’язана з тим, що якщо яйце не фарбувати — то й дурню зрозуміло, що з нього вилупиться курча, каченя або ще якась пташка або ящірка. А ось забарвлене, небувале яйце вже може містити в собі будь-що… а точніше, що намалюємо – тим вміст і позначимо. Мало значення все – від кольору до малюнку.

Розрізняють аграрні фарбування і писанки — на яких зображалося насіння, паростки, снопи і т.д., аж до символічного відображення всього циклу польових робіт, похоронні — де малювались знаки багатства, достатку та достатку — того життя, яке мав отримати покійний. Поминальні – із символами родючості – спосіб донести до мертвих предків те, що їхній рід живий і процвітає. На яйцях-жертвах богам, що несуть релігійно-ритуальне значення, зображалися три світу з тваринами і божествами, що населяли їх, хляби небесні, дощові потоки і так далі.

Як символ весняного та осіннього рівнодень, яйце є символом сонця, воскресіння з мертвих (згадуємо згаданих на початку чоловіків – супутників богинь), початку (народження порядку з хаосу), круговороту та циклічності життя.

Що стосується великодніх зайчиків, то вони традиційно вважаються твариною, присвяченою Остарі; ця традиція суто німецька, але неухильно поширюється попри всі європейські країни. Мирним зайчикам з тіста передувало весняне зайче полювання, своєрідне змагання молодих чоловіків, що існувало в деяких областях Німеччини та Австрії.

СИМВОЛІКА СВЯТА

Кольори – зелений, білий, ніжно-жовтий, світло-ліловий, бузковий – саме такого кольору і вибираються свічки.

Квіти вибираються переважно з цибулинних: крокуси, нарциси, лілії, гіацинти, крім них: первоцвіти, маргаритки, мати-й-мачуха. Квіти вибирають білі, жовті, бузкові, червоні зазвичай уникають. Ще вівтар прикрашають заздалегідь взятими в будинок і гілками, що розпустилися, у тому числі і вербою.

Напрямок звернення, якщо хтось ритуаліт – схід. Акцент – на природу та рослини, на завершення одного циклу та початок нового.

КУХНЯ ОСТАРІ

Їжа вибирається легка, з м’яса — якщо тільки кроленя або зайчатина. Переважно риба, яйця, овочі та зелень. Випічка – хліб із травами, печиво, кекси, «жайворонки», коржики.

Оцените статью: